•Мои стихи•

Величезні пасма волосся, що злітали з її голови
Вона це бачила, але продовжувала мовчки йти;
Очі блукали по полю в пошуках тишини
Та рудого хлопчика, що водив її до води.

Знало сердце, що не живий
Що примара і сонця слід
Але так хотілося вірити, що він німий
І що очі його, голубі, не неба плід.