Моя дитина

Пройшла година...
Мілана писала у щоденнику.
"Привіт дитинко, сьогодні дуже холодно та дощ передають. Цікаво, а тобі там тепло? Бо мені зараз холодно.
Я стараюсь писати часто тут, але не виходить. Я чикаю твого батька, він тільки один раз прийжав сюди, він хотів мене пересилити до нового будинку. Сказав по телефону що через 3 години прийде по мене. Я незнаю, я стараюсь робити все щоб не звикнути до тебе, але не можу... Так само як із Олегом. Він такий добрий справидливий розумний. Тобі пощастило з батьками. Вони тебе люблять і чикають..."

Раптом стук в двері.
Мілана подумала що це Олег та пішла до дверей та відкрила. А там брат Ані.

Артем:
-Вай, вай...
-Хто ви такий?
-Іди до мене.
Артем обійняв Мілану.
Мілана вдарила його в лице і в живіт та почали кричати:
-Охороно!! Охороно!
-Я всіх убив заради тебе.
Мілана злякалась та почала бігти. Артем взяв йй за шию. З ший впав цепочка. Вона вкусила його та ногою вдарила і побігла кричала:
-Допоможіть! Допоможіть!
Артем біг за нею.
Мілана побігла на дорогу.
Біла машина найхала на ней, але не поранили.
Мілана знепритомніла та впала.
Артем подумав що вона мертва тому побіг кудись.
Мілана лежала на дорозі та дихала.
Водій побачив що збив людину та вийшов і викликав швидку.
Мілана открила очі:
-Дитина....
Через п'ять минут...
Швидка везла у лікарню.
Мілана була під капельницею йй вводили припарати які не датуть малюку загинути.

Через 10 минут...
Мілана спала у лікарні.
Пройшла година...

Олег звонить одному з охоронцю. А той не відповідає, потім звонить до другого, і той не відповідає. Олег щось запідозрив та пойхав до будинку Мілани.
Прийхавши туди він побачив двох мертвих у крові охоронців він злякався та забіг у будинок.
-Мілано! Міланноо!!
Обійшовши всі кімнати він йй незнайшов. Повернувшись у гостину він побачив цепочку це була проста нитка з метеликом з пласмаси.
-Мілана...
Олег вибіг на вулиці та почав розпитувати сусідів. Через п'ять минут...
Олег підійшов до сусіда.
-Вибачте в сусідньому домі живе дівчина Мілана Доган ви не бачили куди вона пішла.
-Така з довгими волосям темними і висока.
-Так.
Олег видно було боявся.
-Я бачив як ту дівчину доганяв якийсь хлопець з чорною бородою низький такий. А потім вона бігла і потрапила під машину.
Потім водій який йй збив повіз кудись.
-Нііі... Ні. Ні. Дякую, як що що то...

Олег пішов до машини. На його очях були сльози чи то за дитину чи за них обоих.

Він зупинився та пішов зачинив двері. Коли він йх зачиняв він помітив блокнот.
Він зайшов та взяв блокнот і сівши на діван открив його і почав читати....

На деяких мить він сміявся а потім плакав.
Дочитавши він взяв його з собою та вийшов з дому.
Він пішов до машини та сівши негайно завів та пойхав у поліцію.

Тим часом у домі Олега.
Яна та Артур говорили у свойй спальні.
Артур:
-Що точно коється, понімаеш. Вчора Аня рвала фотографій стоячи на балконі в сльозах. А сьогодні в ней усмішка до 32 зубів.
-Самий діявол йй не зрозуміє, а ми?
-А ми зрозуміємо.
-Вони точно щось приховують.
-А може просто Аня ревнує Олега до Мілани.
Повз дверей стояла Аня вона ввірвалась та почала кричати на них:
-Безсоромні! Чорти! Говорите казна що! Зовсім вже здуріли!
Яна:
-А що таке? Ти своє щастя упустила, а ми вчимось на твойх помилках.
Аня дала ляпас Яні.
Артур втрутився:
-Ти як смієш піднімати на ней руку!
Артур показав рукою на виход:
-Гедь звідси!
Аня сердита сердитою погодкою пішла у сад.

Олег йхав та думав про Мілану. Він зупинився біля центральной лікарні та вийшов. І пішов до реєстратури:
-У вас є пацієнтка яка потрапила в Аварію.
-Так, а ви хто йй?
-Я батько йй дитини.
-Добре ідіть у палату 389.

Олег пішов. Коли дійшов він відченив двері та підійшов до ліжка. А там не Мілана. А блондинка яка зовсім не була схожую на Мілану:
-Де Мілана, значить я переплутав палати.
Він вийшов та побачив номер 389.
-Дивно ця палата. А Мілани немає... Де ж вона може бути?
У Олега на очах пройшлась сльоза. Він вийшов та сів у машину розлючений.
Та рушив раптом він згадав слова сусідки про чоловіка темного з бородою років 35.
-Артем... А вдруг ні... Всеодно перевірю.
Та рушив до дому.

Аня та Артем говорили у саду біля входа.
Аня:
-Ну що там?
-Йй збила машина.
-Що? Це це ти зробив?
-Ні, я хотів йй викрасти вона побігла і...
-Дитина жива?
-Незнаю...
-Нічого, я спекалась йй. А то за два дні вона стала частиною Олега.

Олег прийхав до будинку та припаркувався та вийшов.
Пішов до входу та здалеку побачив Аню та Артема.

Аня:
-Договорились.
-Добре.
Артем потис руку Ані, а вона йому.

Олег стояв та дивився на них.
-Як ти могла? Це ж твоя дитина...

Аня обійняла Артема.
Олег дивився на схилився до вікна та пішов гупнувши дверима.
Аня почула та обернулась та побачила через вікно Олега який пішов наверх.
Аня злякано подивилась на Артема:
-Мені кінеці.
-Ти про що.
-Та я піду, знайди йй.
-Добре.

Олег з гнівом та злостю на Аню зайшов до спальні та пішов до ванни.
Зайшовши до ванни він закрив двері та став перед раковиною та почав плакати.
Аня забігла у спальню та почала шукати Олега:
-Олег! Олегг! Ти де?!
Олег витер сльози та вийшов.
Аня злякалась.
-Олег, що сталось?!
Олег мовчки підійшов до ней:
-Ти знаеш, ти за пару днів так змінилась. Раньше ти була доброй милосердною, а зараз? Я не впізнаю тебе. Разви, так можна робити. Ти і Мілано прирікаєш і власну дитину. Мені шкода тебе... Ти змінилась, але в погану сторону...
-Вислухай мене...
-Я не хочу нічого від тебе, ні твойх слів ні емоцій.  Якщо з дитиною і Міланою щось трапиться я обіцяю. Я знищу тебе.