Моя дитина

Пройшов рік....
Дом Артема.
Мілана опритомніла та зраділа:
—Хтось тут є?!
Медсестра зайшла та здивувалася.
Мілана:
—Покличте Олега.
Медсестра до Артема.
Медсестра:
—Пане, Емма очнулася.
На лиці Артема зявилася усмішка. Він побіг у палату Мілани.
Мілана побачила Артема:
—Що ти тут робиш?! Де Олег?!
—Вийдіть .
Медсестра вийшла.
—Обращайся зі мною як із своїм мужем.
—Де Олег?!
—Я тебе врятував від смерті, а думаєш про того негідника.
—Заткнись!
—Я не стигну... Ти знаеш як я тебе кохаю. Я цей рік чекав щоб ти одужала, а замість подяки я чую щоб я замовк.
—Рік?! Мій син росте без мене! Синннккуу! Я хочу до сина!!
—Ти нікуди не підеш.

Загородний дом Олега:
Олег сидів на дівані та дивився у вікно, з столу він взяв щоденник Мілани який знайшов у своєму домі.
Та почав читати:

Я завела цей щоденник, для того щоб колись цей щоденник прочитала дитина яку я зараз виношую. Я не знаю хто це хлопчик чи дівчинка. Тому вибач, надіюсь коли ти народишся буде багато щастя і радості.
Можливо ти не моя дитина, але я виношую тебе я відчуваю тебе. Як я зможу розлучитись незнаю. Я боюсь що не забуду тебе...
Я лише як кажуть інкубатор для ембріона. Як би ж ти міг (могла) до мене колись прийхати.
Тобі дуже пощастило ти дитина великого роду.
Але я хочу говорити з тобою хоча б через цей щоденник.
Уже сьогодні тобі ровно 4 неділі. На 40 будуть пологи. Незнаю як я віддам тебе. Я вже звикла до тебе. ...
"
Та почав плакати:
—Де ти?
Перегорнувши  сторінку. Він продовжував читати.
П

ривіт дитинко, сьогодні дуже холодно та дощ передають. Цікаво, а тобі там тепло? Бо мені зараз холодно.
Я стараюсь писати часто тут, але не виходить. Я чикаю твого батька, він тільки один раз прийжав сюди, він хотів мене пересилити до нового будинку. Сказав по телефону що через 3 години прийде по мене. Я незнаю, я стараюсь робити все щоб не звикнути до тебе, але не можу... Так само як із Олегом. Він такий добрий справидливий розумний. Тобі пощастило з батьками. Вони тебе люблять і чикають..."
Закінчивши читати він згадував про щасливі миті.

-Я можу вас дещо запитати.
-Так.
-А коли дитина народиться можете присилати фотографій.
-Так, дитина буде прийжати до тебе иногда.
-Дякую...
Мілания зраділа.

Олег перегорнувши сторінку та продовжував читати:
Він твій батько я тобі чимось навіть заздрю...
Я не хочу щоб він звик до мене.
Бо я уже звикла, тепер що мені робити? І за мене зруйнується сім'я. Мені добре коли він поруч, хоч знаю що це дурниці, но якщо я не хочу закохатись у нього я маю менше часу бути з ним...

...
Цей запис я роблю, щоб знати.
Я іду не знаю куди, коли народжу повернусь. А зараз щоб не ризикувати Олегом, я йду.
Я не хочу щоб іза мене постраждала невинна людина.
Уже 7 неділі і 1 день. Ти живеш у мені. Дивно токсикозу в мене не було.  Це навіть чимось страшно, чомусь я ніколи. Бідний Олег, пробач мені за все.

Він знайшов свою записку:
Ти не винна, я маю тобі зізнатись, ти тоже мені не байдуже, я дуже хвилююсь за тебе.

Він згадав:
Мілана відчиняє та бачить Олега:
—Олег?!
Олег закриває двері на ключі.
—Ти нікуди не підеш. Чому ти зі мною не говориш? Що сталося?!
—Нічого не сталося! Іди звідси! Просто іди!
—Нікуди я не піду! 
—Я всеодно нічого не знаю.
—Ні! Ми ж помирилися. Мали їхати в ресторан, а потім кровотечі, що змінилося?
—То забудь!
—Мілано...
Він обійняв її та поцілував.
—Мілано, що могло статися?
Мілана відштовхнув його:
—Геть!
—Я нікуди не піду, поки ти не скажеш що сталося.

Та закривши щоденник він встав та підійшов до шафи та дістав альбом фотографій Андрія і Мілани.
10 фотографій узи.
Декілька фотографій після народження.
І ще багато іншого.
Він стояв та дивився альбом.

Дом Олега:
Мати Мілани дивилася за Андрієм:
—Твоя мама не померла я знаю, вона жива.

Дом Артема:
Мілана лежала сама в комнаті.
До ней зайшла медсестра:
—Як ви?
—Як я можу бути! Послухайте я не Емма, я Мілана Доган дружина Олега Йореоглу у мене є син Андрій. Мого водія підстрелили, і я впала у море! Чому ви мені не вірите!
—Послухайте у вас після аварій стрес, я розумію.
—Який стрес.
—Можете тобі щось принести.
—Ха точно а принесіть всі газети за цей рік.
—Ннуу... Добре.
Медсестра вийшла по газети.

Проїшла година...
Медсестра принесла газети і вийшла. А Мілана почала шукати газету про Олега.

Олег приїхав до будинка Артема з пістолетом та вийшов. Охорона його затримала Олег почав кричати:
—Артеме!!! Негідника!! Виходить! Де Міланаааа?!!!
Мілана почула голос Олега та зраділа вона встала та відкрила двері та побігла а там Артем. Артем побачив та підійшов до ней:
—Якщо ти хоті пискнеш. Ятвого сину вб'ю. Я не жартую...
Та взяв її за руку та повів у кімнату назад та заченив її там.
А сам пішов до Олега.
Мілана присіла до дверей та почала плакати.