Непокірна

Робочий тиждень почався важко.

В голові крутилися думки про цього гарячого хлопця… Як його? Ах так, Олександр. Він заважав зосередитися, ніби навмисно вліз у її свідомість.

Тетяна роздратовано стиснула ручку в руці.

— Так, треба займатися пацієнтами. Може, тоді перестану про нього думати, — пробурмотіла вона собі під ніс, відкриваючи історію хвороби.

— Хто наступний? — голосно спитала вона, зосереджуючи погляд на дверях.

І тут…

Він.

Тетяна завмерла.

Не може бути.

Олександр стояв у дверному прорізі, усміхаючись так, наче був упевнений, що його поява справить саме такий ефект.

— Ти мене переслідуєш? — перше, що злетіло з її губ.

Але, попри її слова, всередині розлилося дивне полегшення. Ніби його присутність — це те, чого її організм вимагав.

Як наркотик.

— Ви завжди такі грубі зі своїми пацієнтами? — запитав він, підходячи ближче.

— Пацієнти? — нахмурилася вона.

— Рік тому було поранення в плече, хотів перевірити, чи все гаразд.

— Рентген є?

— Звісно, ось, — він простягнув їй знімки.

Вона швидко пробіглася поглядом по них.

— Вас нічого не турбує?

— Тільки думки про одну прекрасну дівчину, — спокійно відповів він, уважно її розглядаючи. — При вигляді якої всі м’язи мого тіла напружуються… А одна напружується більше за інші.

Тетяна різко підняла на нього очі.

— Я травматолог, а не психолог. Душевними питаннями не займаюся.

— А що, травматологи не можуть допомагати, якщо щось болить?

Вона не дала йому часу на чергову зухвалу репліку.

— За знімком усе гаразд. Проведемо огляд. Знімайте сорочку.

— Так одразу? — усміхнувся він, але, не сперечаючись, почав розстібати ґудзики.

Тетяна подумки вилаялася.

Його тіло було… занадто ідеальним.

Засмагла шкіра, тверді м’язи, гаряче тіло, що пахло чимось свіжим і чоловічим.

Вона обережно торкнулася його руки, перевіряючи суглоби, потім ковзнула пальцями по плечу, оцінюючи стан м’яза. Його шкіра була гарячою, дихання — рівним, але відчувалася напруга.

Тетяна проковтнула клубок у горлі.

У голові спалахнули заборонені картинки: спекотний секс на кушетці, її тіло, притиснуте до столу, його сильні руки на її стегнах…

Чорт.

Вона швидко відсмикнула руки.

Ні, не можна піддаватися спокусі. Це лише думки.

— Усе гаразд, можете одягатися, — сказала вона, відступаючи назад.

Він повільно натягнув сорочку, не відводячи від неї погляду.

— Що, зовсім нецікаво?

Тетяна підняла підборіддя.

— Як лікар я отримала все, що хотіла.

— А як жінка?

Вона примружила очі.

— Час пацієнта вийшов. Наступний.

Він усміхнувся, поправляючи рукави.

— Ми ще зустрінемося, доктор.

А вона, сама того не бажаючи, цього чекала.